Ічнянська РДА
Анонси
















Назад

Становлення державної служби та архівної справи в період зародження Української державності

Відповідно до Указу Президента України від 22.01.2016 № 17 «Про заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років», 2017 рік проголошений Роком Української революції 1917-1921 років.

У 1917 р. український народ одержав історичний шанс створити власну державу. В березні 1917 р. Україна вступила в новітню добу своєї історії, почався новий державотворчий процес. Закладалися основи вітчизняної державної організації й розпочався процес формування та становлення інституту державної служби в Україні.

З формуванням вищих органів законодавчої і розпорядчої влади в Україні створювалась власна система діловодства. Була створена канцелярія Центральної Ради, яка складала з керівника, його товариша (заступника) і п’яти відділів: загального, кодифікаційного, виробничого, господарського, бухгалтерії і бібліотеки. Загальний відділ, у свою чергу, мав такі підрозділи: канцелярію, відділ стенографістів, відділ особових справ, адресне й інформаційне бюро, експедицію. Порядок роботи штатних співробітників канцелярії УЦР визначався статутом.

При всіх генеральних секретаріатах також були створені канцелярії. Канцелярські службовці залежно від кваліфікаційного рівня поділятись на 12 розрядів. Офіційно статус держслужбовців в УНР не був запроваджений, але про їх наявність свідчить сам факт ведення канцелярських, службових та урядових справ урядовим і адміністративним апаратом, а також видані окремим працівникам посвідчення про їх приналежність до певної держструктури.

Одним із перших заходів Центральної Ради було переведення діловодства на українську мову. На засіданні Центральної Ради 12 березня 1917 р. була прийнята постанова про те, що „мовою, якою Рада почне звертатись до народу, є українська”. Перехід на здійснення діловодства українською мовою був нелегкою справою внаслідок русифікації державних службовців, яка проводилась ще з часів Російської імперії.

У листопаді 1917 р. Генеральним Секретаріатом у було підготовлено звернення „До всіх державних і судових установ Української Народної Республіки”. Цим документом вимагалося приймати документи, підготовлені тільки українською мовою, і „слідкувати за тим, щоб права української мови на території України не порушувались”. З 23 березня 1918 р. українську мову запроваджено у діловодство інших установ .

Після проголошення в листопаді 1917 р. Української Народної Республіки державні службовці (урядовці) почали складати "Урочисту обітницю урядовців" такого змісту: «Я нижче підписаний, даю прилюдну урочисту обітницю, що буду вірно служити Українській Народній Республіці та її Верховній Владі, покладені на мене Правительством обов'язки служби буду виконувати з повним напруженням сил, чесно і сумлінно керуючись лише благом Народу і Республіки та її законами не жаліючи життя для своєї Батьківщини; всяку довірену мені по службі таємницю берегтиму, державне майно оберегатиму і на свою користь нічого проти служби і обитниці не робитиму». Текст обітниці скріплювався власноручним підписом службовця .

У ході щоденної роботи формувались нові форми і методи діловодства щодо підготовки постанов, рішень і законів. Так, 19 листопада 1917 р. була підготовлена постанова „Про тимчасову форму публікації законів”. До неї додавався порядок підготовки нормативно-розпорядчих документів, де вказувалось: „Спочатку має бути заголовок. Потім день, місяць, рік, коли Центральна Рада прийняла закон або постанову, далі йде текст документа, а нижче повинно йти підтвердження: „З першоджерелом протоколу згідно”, яке засвідчується підписами голови, товариша голови і секретаря”.

У 1917-1918 pp. зберігався губернський адміністративно-територіальний устрій українських земель. Губернії поділялися на повіти, волості, сільські громади та міста. У березні 1917 р. замість старих волосних управ утворювалися волосні та сільські виконавчі громадські комі¬тети. У квітні 1917 р. другі збори УЦР вирішили створити мережу українських (народних) рад (по 70-80 осіб) на рівні окремих міст, повітів, губерній, у травні-червні 1917 р. планувалося створення сільських та волосних народних управ. Сільські та волосні комітети обиралися відповідно, на сільських та волосних сходах. Повітові українські ради формувалися за принципом: по дві особи від кожного з волосних комітетів, по четверо - від кожної партії або політичної організації, яка працює у повіті, і ще по двоє - від окремих повітовій економічних, просвітніх та професійних організацій. Подібним був принцип формування й губернських українських рад.

Наприкінці березня-початку квітня 1918 р. в державі було здійснено перехід до одноосібної влади гетьмана Павла Скоропадського. Замість УНР з’явилася назва „Українська Держава”. Було налагоджено чітку організацію поточного діловодства на вищому рівні державного управління. Роботі з документами приділяв надзвичайну увагу особисто П.Скоропадський. За свідченням його помічників „гетьман від 23 години до 3-4 години працював зі зверненнями, доповідними, законопроектами і листами”.

Для здійснення своїх повноважень гетьман мав розгалужений апарат, який складався з трьох підрозділів: штабу, головної квартири та канцелярії. На штаб серед інших покладались такі завдання як: ведення ділового листування гетьмана та ведення архівної справи. Основними завданнями канцелярії було діловодство та приймання скарг і прохань, які розглядав Гетьман. Очолював канцелярію Генеральний писар.

Голова Ради Міністрів теж мав канцелярію. Канцелярія відала всіма справами, що надходили на вирішення і розгляд до Голови; листуванням з міністерствами, начальниками відомств та представниками іноземних держав; справами, що вносилися на розгляд Ради Міністрів Головою.

За часів Української Держави важливим було питання організації проходження державної служби. Всі державні службовці поділялися на класи за посадою. На посади 1 і 2 класу призначав лише гетьман. На посади 3 класу призначали згідно з наказом, підписаним гетьманом, відповідним міністром та держсекретарем. Посади 4 класу обіймали за наказом, який підписувався гетьманом та міністром відповідного міністерства. Державні службовці 5 класу призначалися наказом відповідного міністра після погодження з гетьманом. Посадовців 6 класу міністр призначав власноручно. Призначення на посади 7 класу й нижче регламентувалися порядком, який встановлювався у кожному окремому відомстві особисто міністром. Звільнення відбувалося у такому ж порядку, як і призначення.

У часи Української Держави було прийнято ряд законів, які вперше в історії України на законодавчому рівні закріпили засади державної служби. 30 травня 1918 р. був прийнятий Закон про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі. Присяга була обов’язковою умовою набуття статусу державного службовця. Урядовці та особи, що мають вступити на цю службу, повинні були дати таку обітницю: „Урочисто обіцяю вірно служити Державі Українській, визнавати її державну владу, виконувати її закони і всіма силами охороняти її інтереси й добробут”. В разі, якщо такі особи відмовляться від урочистої обітниці, їх не приймали, а тих, що вже є на службі, звільняли від неї.

Ще одним важливим документом став Закон про порядок призначення на урядову службу, ухвалений гетьманом 24 липня 1918 р.. Впроваджена ним система нагадує нинішню: порядок призначення урядовця залежав від класу посади, причому кандидатури для призначення гетьманом на вищі посади державних службовців (заступники міністрів, директори департаментів) попередньо узгоджувалися з Радою Міністрів.

З організацією діловодства в державі пов’язувалося також і започаткування державних архівів. Так, при Міністерстві народної освіти було створено архівно-бібліотечний відділ під керуванням видатного українського історика, архівіста В.Модзалевського та за участю відомих вчених В.Міяковського, О.Грушевського та Ю.Іванова-Меженка. Ними було напрацьовано низку документів щодо становлення архівної справи та діловодства, підготовлено проект архівної реформи, в якому передбачалось запровадження державної власності на документи, створення Національного (Державного) архіву в Києві, розширення мережі губернських архівів та повноважень архівних комісій на місцях. Губернським комісіям планувалось надати державний рівень і функції контролю за станом діловодства у місцевих установах; термін зберігання документів у волостях передбачався у 50 років. Влітку 1918 р. почалась підготовка статуту Українського національного архіву. У складі Державної генеральної канцелярії, що підпорядковувалась Державному секретареві, 8 травня 1918 р. був також заснований Науковий архів, основні завдання якого були доведені до всіх міністерств і відомств. Тоді ж Генеральний писар І.Полтавець-Остряниця підписав обіжник, згідно з яким „...усі грамоти, акти і інші документи з оригінальною підписью Ясновельможного пана Гетьмана всія України, по мінованію в них потрібності, належить, не затримуя, в цілях їх сховання надсилать для здачі під розписку завідуючому вченим архівом”.

За матеріалами науково-практичної конренції «Налагодження державної служби в добу Української революції // Державна служба України в історичному контексті: проблеми становлення та розвитку» (Київ, 18 листопада 2008 р.) підготувала начальник архівного відділу Н.К Іванькова

Назад










17 Січня 2018 11:39
22 січня 2018 року об 11.00 в актовому залі районної школи мистецтв (м. Ічня, вул. Героїв Майдану, 4) відбудуться урочисті заходи до Дня Соборності України.

Як Ви думаєте, які причини дачі хабарів?