Сайт працює у тестовому режимі. Попередня версія - http://ichadm.cg.gov.ua/old
back

Розкуркулення та голод в Ічнянському районі у 30-х роках ХХ століття

21 листопада 2019

Однією з найбільш трагічних сторінок в історії України стали події початку 30-х років 20 століття.

З 1927 р. Радянським Союзом був взятий курс на індустріалізацію країни.  Але для розвитку індустріалізації недоставало коштів,  сировини  та робочих рук. Одержати все це можна було від селянства, що становило переважну більшість населення.  Для побудови соціалізму у сільському господарстві необхідно було ліквідувати приватну власність на землю і перейти до колективного ведення господарства. В грудні 1927 р. на ХV з`їзд ВКП (б) було прийняте рішення про проведення колективізації – примусового об’єднання  індивідуальних селянських господарств у колективні (колгоспи, радгоспи, артілі).

Ідея створення колгоспів була вороже сприйнята більшістю українських селян. Сільське населення Ічнянщини не була винятком із загальноукраїнської картини: воно трималося за землю, використовувало усталені прийоми господарювання, було байдужим (якщо не вороже налаштованим) до планів докорінної перебудови країни на соціалістичних засадах.

Новою хвилею колективізації стало розкуркулення. Селян-власників адміністративними методами або засобами оподаткування примушували до вступу в колгоспи. Заможних селян, що відмовлялися від вступу оголошували куркулями, а незаможних – підкуркульниками.  На кожний округ, район, сільраду, село спускалася рознарядка на необхідну кількість розкуркулених. В селах складалися списки господарств, які підлягали розкуркуленню. Загроза розкуркулення стала найбільш дієвим засобом змусити селян писати заяву про вступ до колгоспу. Як свідчать документи – розкуркулювали буквально за все – невиконання хлібоздачі, несплату податків, штрафів, різних позик і т.д. Непоодинокі приклади цього є і в нашому районі.

Так, житель с.Припутні Грищенко Павло Павлович за відмову вступити до колгоспу був занесений до списку куркулів. В особистому господарстві мав будинок під залізною кришею, клуню, два сараї, комору, хороший сільгоспінвентар, коня, корову, овець. Все це за несплату податків і невиконання підписки на державний займ було продано з торгів в 1930 році. Сам господар за постановою особливої наради при Колегії ДПУ УРСР “в порядку ліквідації куркульства як класу” був висланий на Урал з дружиною і чотирма дітьми, найстаршому з яких було 10 років. Там від голоду і тифу загинули чоловік, дружина і двоє менших дітей.

Житель с.Городня Воронько Іван Іванович був заарештований 15 лютого 1930 року за те, що “проводив антирадянську агітацію з метою дискредитації Радянської влади і ослаблення економічної могутності СРСР, виступав проти хлібозаготовок і розповсюдження займів індустріалізації”. Постановою судової Трійки при Колегії ДПУ УРСР від 25.05.30р. був висланий на Північ з дружиною і чотирма дітьми.

Сім’я Сезька Антона Григоровича з с.Ольшана по своєму майновому стану теж була зарахована до куркулів. В господарстві були: будинок, комора, клуня, будівлі для домашніх тварин, вітряк, кобила, корова, теля, 2 свиней, качки, кури, сільгоспінвентар, домашнє майно. При розкуркуленні господаря з дружиною  і 10 дітьми вигнали з дому хто в чому був, не давши можливості хоч що небудь взяти з собою.

В м. Ічня проживав Дрофань Іван Степанович. До 1917 року мав міцне хліборобське господарство: хата, 20 десятин землі, 3 коней, 4 корови, дрібну худобу, птицю, вітряк, 2 клуні, сарай, комору, утримував найманого працівника. В революцію частина господарства була конфіскована, відібрали 10 десятин землі та засоби виробництва. В 1930 році сім’я вислана на Північ за те, що господар агітував проти колективізації, а майно продане за несплату податків.

І таких прикладів у нашому районі сотні.

На місцях намагалися виправдати вказане самоуправство і всіляко замасковували дійсність.  Селянину досить було елементарно запротестувати проти свавілля або в запалі обізвати крутим словом владу, як він зараховувався до антинародних елементів. Одноосібник з с.Ольшана Бідник Петро Васильович звернувся із скаргою до голови Ради народних комісарів СРСР на безпідставне розкуркулення за невиконання непосильних заготівель, податків та позик. Відповідь прийшла на сільську раду. Що писалося в тому документі – невідомо, але вже вночі сім’ю прийшли виселяти. Місцева влада розпродала майно в рахунок штрафів та боргів, будівлі розібрала і вивезла.

На фоні організованого жаху створення колективних господарств “стало можливим і навіть легким”. Вражає те, що такі дії в той час не вважалися незаконними – “ніяких перекручень класової лінії не було”. А те, що господарство зруйноване й люди вже ніколи не повернуться до хліборобської праці, нікого не хвилювало. Десятки тисяч українських селянських господарств припинили своє існування.

Ліквідація непу й сталінська аграрна політика були спрямовані передусім на те, щоб вилучити якомога більше хліба з колгоспних комор та у одноосібників для потреб держави. У вжиток міцно увійшло слово “план”, який доводився до кожного колгоспу, села, двору як обовязковий.

Для проведення реквізицій та розкуркулення формувалися повітові волосні «трійки», «п’ятірки» в складі голів ревкомів та КНС, секретаря комуністичного осередку, військового та продовольчого комісарів, створювалися продовольчі наряди з голів волосних та сільських (виконкомів), КНС, військових комісарів. Вони проводили подвірні обшуки з конфіскацією хліба та будь-яких запасів їжі – сухарів, картоплі, буряків, сала, солінь тощо.

У випадку, якщо селянин не мав змоги виконати покладені на нього зобов’язання, більшовицька влада конфісковувала і розпродувала все його майно, від хати до дрібних господарських речей, а також влаштовувалися показові суди. Так, 27 жовтня 1930 р. газета «Комуніст» опублікувала подробиці судового процесу над «куркулями» с. Більмачівки тодішнього Бахмацького (зараз Ічнянського) району, які «злісно не виконували твердих завдань з хлібозаготівель, не сплачували с/г податку та самооподаткування». Хоча підсудні стверджували, що хліба в них нема, покази упереджених свідків доводили про інше: «Куркулі, обмолотившись, заховали зерно й відмовилися здати державі лишки та сплатити податки».

За  результатами  хлібозаготівельної кампанії  запасів  продовольства  в   селян  не  залишалося. Становище  селян  ставало все більш злиденним.  В доповідній записці Бахмацького райвідділу ДПУ УРСР від 14.07.1933 р. знаходимо відомості про те, в якому стані були опинилися наші села:

“В окремих селах велика кількість померлих за період з 1 січня по 13 липня 1933р., а також велика кількість опухлих від недоїдання і не здатних працювати в полі.

В с.Мартинівка, виконавши частково хлібозаготівлю, а в більшості при саботажу здачі хлібозаготівлі, сільський актив примусово вилучав хліб, окремі сім’ї залишились без хліба і вимушені були голодувати. В результаті виснаження по селу померло 30 чол. колгоспників та 504 чол.  по одноосібному сектору, з них бідняків 260, середняків 209, куркулів 35.

В період квітень, травень, червень щоденно помирало 30-40 чол. не було кому ховати і часто ховали не на кладовищі, а просто в садибах, а в окремих випадках у хаті. Були випадки, коли трупи лежали по 2-3 дні і собаки виїдали обличчя.

У Гордієнка  Левка Йосиповича помер 11 річний хлопчик, якого поховали у дворі за метр до води. Також  Тригуб Лактіон поховав 6 річного хлопчика у дворі без реєстрації в сільській раді. З боку сільради немає обліку скільки померло в селі людей, де вони поховані, скільки є в даний час працездатних чоловіків.

В с.Більмачівка з 1 січня померло: одноосібників більше 200 чол, колгоспників в колгоспі “Фрунзе” 60 чол., “Шевченко” 32 чол. “Молотова” 7. Є багато опухлих і до роботи не зовсім придатних.

В цьому селі спостерігається масове знищення коней, худоби на їжу, мотивуючи тим, що краще вкрасти або зарізати свого коня, прожити до нового урожаю, ніж померти.

В с.Івангород становище маємо більш задовільне в колгоспах “Вільне життя”, “1 Травня”, “Шевченка”, “Леніна”. Інші 5 колгоспів знаходяться в дуже тяжкому становищі, особливо колгосп “Воровського”, “Нова хвиля”, “Молотова”, де за період з 1 квітня до 10 липня померло з голоду 97 чоловік і опухло 103 чоловіки. Серед одноосібників за той же час померло 140 чоловік, 300 опухших, до роботи не здатних. Настрій як колгоспників так і одноосібників по відношенню до Радянської влади  негативний.

В сільраді із загальної кількості померлих зареєстровано 287 чол., з них 116 поховані з попом, а решта без людей і без попа. Є багато випадків, коли ховають без реєстрації і де попало. Це пояснюють тим, що нічим годувати тих, хто буде ховати, а також тим, що немає можливості зробити труну.

Були випадки, коли повимирали цілі сім’ї: Грушко Дмитро 4 чол., Гриценко Афанасій 5 душ та ін. Ставлення населення до того, що відбувається байдуже. Характерно, що при похованні ніхто не плаче, навіть вважають непристойним плакати над покійником, при чому ждуть своєї черги, висловлюючись, що повинно залишитися не більше 1/4 всього населення. Що мовляв туди їм всім і дорога, що влада вирішила знищити людей, що нам тепер нічого не страшно. Серед окремих громадян є настрої, що якщо дождемся нового урожаю, то влада не дасть його нам, закриють мельниці, вимагатимуть негайну здачу хлібозаготівель.

В колгоспі Ворошилова були непоодинокі випадки, коли колгоспники кидали роботу і йшли з поля із-за того, що не було чого їсти. Були випадки дуже низького виробітку. Так, наприклад, 9 липня бригада № 2 в складі 23 чол. обробила за день 0,62 га, при чому заявили: ”Ми працювати не підемо, а хто піде, тому сапами голови розіб”ємо”. Були випадки, коли застрільниками в розкладанні, а також в масовому вимаганні хліба були колишні Червоні партизани або їх жінки”.

Масовий, штучно організований голод забрав життя мільйонів українських селян. На відзначення цієї трагічної сторінки української історії згідно Указів Президента Л. Кучми № 1310/98 та Президента В. Ющенка № 431/2007 кожну четверту суботу листопада в Україні вшановується День пам’яті жертв Голодомору.

 

Завідувач архівного сектору                                                     Наталія ІВАНЬКОВА

Офіційний веб-портал Верховної Ради України
Офіційне інтернет-представництво  Президента України
Чернігівська обласна державна адміністрація
Чернігівська обласна рада
Чернігівський обласний центр зайнятості
Урядова "гаряча лінія"
Державний реєстр виборців
НАЗК