Ічнянська районна державна адміністрація Ічнянська РДА Чернігівської області

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

   За археологічними даними можна судити, що наш край був заселений у давньокам’яному віці, понад п’ятнадцять тисяч років тому. Свідками далекого минулого є близько 30 курганів V – І тисячоліть до н.е., декілька городищ і поселень цього періоду біля сіл Городні, Монастирища, Гужівки, Щурівки, Дорогинки, Івангорода, Воронівки, Ольшани, м.Ічні.
  Приходили з мечем на землю нашу половці і монголи, кримські татари і турки, але Ічнянщина відроджувалась, виживала, боролась. Під час визвольної війни 1648-1654 років у складі військ Б.Хмельницького був сформований козацький полк, який, потім у складі двох сотень влився у Прилуцький.
  В останній чверті XVIII cт. Починається економічне піднесення Ічні. Набуває розвитку винокуріння. В 1780 р. діяло 23 винокурні. На р.Іченці було 6 водяних млинів, цегельня. Розвивалося ремесло. Налічувалось 78 дворів ремісників, переважно шевці, гончарі, кравці, ткачі, бондарі, ковалі та інші. Щороку відбувалось по три ярмарки, по три базари щотижня.
   Містечко наше було відоме як хлібний ринок півдня Чернігівщини. Тут щороку збувалось близько 30 тисяч четвертей хліба ( 1 чверть – 8 пудів). Продавалась також велика кількість худоби.
  Економічному розвитку міста сприяло прокладання вузькоколійної залізниці Крути-Ічня-Прилуки. 1894 року стала до ладу станція Ічня. На початку ХХ ст. в містечку налічувалось 10 дрібних заводів (винокурних, цегельних, маслоробних та інших), 14 кузень, 109 вітряків.
   Напередодні першої світової війни в Ічні було 11 початкових шкіл, у яких навчалось 1150 учнів. Вищих, середніх навчальних закладів, клубів і бібліотек не було.
  Ічня здавна славилась як один з осередків художньої кераміки Лівобережної України. Розписні кахлі і посуд вивозили ічнянці на ярмарки в багато губерній. З покоління в покоління передавались вміння і досвід.
   Були в нас і досвідчені майстри різьби по дереву брати Григорій та Микола Майстренки їх справу продовжував різьбяр із с.Сваричівки, член Спілки художників України Антон Штепа.
 Страшним вихором пронеслись над Ічнею перша світова та громадянська війни. Пропустили через свої жорна, поламали тисячі людських душ, матеріальні цінності, зруйнували віру, знищили храми духовності.
  Серед захисників України в період Української революції 1917–1921 років були й ічнянці. Відомо, що Швидун Митрофан Тимофійович – уродженець Монастирища, хорунжий армії УНР брав участь у бою біля станції Крути в січні 1918 року, Варава Яків Юхимович – лицар Залізного хреста – найвища військова відзнака українського війська, учасник Першого зимового походу, Добриловський Юрій Митрофанович – начальник санітарної частини, полковник армії УНР – відомий військовий і громадський діяч з Ічні. Серед патріотів, які служили у регулярному Українському війську, ім’я Степана Панасенка (Васильченка) – класика української літератури.
  Голодомор. Репресії. Знову війна. Минуть роки і століття, але вдячна пам’ять земляків ніколи не забуде подвигів, які здійснили в роки Другої світової 17 тисяч ічнянців. Дванадцять Героїв Радянського Союзу дала Ічнянщина, Зірку Героя одним із перших українців у перший же місяць війни отримав Кузьма Олександрович Семенченко з Мартинівки.
  Зірку Героя одержав ічнянець Олексій Гнатович Негода, дивізія якого першою штурмувала рейхстаг. За форсування Одера звання Героя одержав Микола Семенович Шульженко. Мужністю і сумлінністю відзначився в боях за Дніпро Герой Радянського Союзу Павло Маркович Максіміхін. Ми гордимося братами-соколами, льотчиками Гарамами, які збили 40 ворожих літаків. Один з них, Михайло Гарам, нагороджений Зіркою Героя.
 Високу нагороду отримали уроженці Ічнянщини Микола Петрович Бойко з Івангорода, Степан Павлович Васечко з Купини, Вольф Беркович Хацкевич і Степан Корнійович Андрусенко з Парафіївки, Василь Григорович Петренко з Шилович.
  Загинули при звільненні рідної землі: Нонна Погуляйло, Анатолій Шевель, Володимир Чепіга, Ігор Камінський, Микола Гринтаєнко та інші, котрі мріяли про щасливе життя. Віддав своє життя за визволення рідного міста Анатолій Васильович Сергієнко.
   Після визволення району все населення від малого до старого піднялось на відбудову господарства. В 1944 році частково відбудували і пустили в дію спиртовий завод, райпромхарчокомбінат, маслозавод. Стали до ладу МТС, відновлено колгоспи. Пізніше, в 50-60 роках, стали до ладу нові підприємства: тарний, лісопильний заводи, завод сухого молока і масла, плодоовочеконсервний, цегельний завод міжколгоспбуду. Розвивались промисловість, сільське господарство, культура, освіта.

 У 1991 році Україна здобула омріяну незалежність. Ічня пережила складний час перебудовчого процесу. Але не втратила своєї самобутності й значимості, а долаючи перешкоди, здобуває собі визнання.

Історичні пам’ятки.

  Найбільш відомі села Тростянець з ландшафтним дендропарком "Тростянець" та Качанівка з держзаповідником "Качанівка". В свій час Качанівку відвідували Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Михайло Глінка, Ілля Репін, Микола Ге, Костянтин Маковський, Василь Штемберг, Марко Вовчок, Михайло Врубель, Сергій Гулак - Артемівський, Лев Толстой та багато інших видатних людей.

Славетні земляки.

  З цим важко не погодитися, адже не знайдеш в усій Україні більш благодатної землі, де б народилося стільки відомих на весь світ митців – художників, скульпторів, поетів, письменників, відомих науковців. Назвати імена своїх земляків – наш обов’язок і велика честь.

Мартос Іван Петрович (1754 – 1835) – засновник скульптурного мистецтва епохи класицизму, автор визначних пам’ятників, зокрема Мініну й Пожарському в Москві, Кирилу Розумовському в Батурині, А. Рішельє в Одесі та багатьох інших монументальних творінь.

Скоропадський Іван Михайлович (1804 – 1887) – засновник Тростянецького дендропарку.

Скоропадський Павло Петрович (1873 – 1945) – останній гетьман України, свої дитячі роки провів у с. Тростянець.

Ге Микола Миколайович – видатний художник біблейського та світського напрямку.

Рєзанов Віктор Михайлович (1829 – 1906) – видатний художник, академік живопису. Відомі твори: “Берізка” (1860) – Державна Третьяковська галерея, “Ржавець” (1864) – Національний музей України.

Забіла Пармен Петрович (1830 – 1917) – талановитий скульптор, автор скульптурних портретів Т. Шевченка (1869, 1872), М. Ге (1873), І. Тургенєва та М. Некрасова (1878), надгробка О. Герцену в Ніцці (1872) та ін.

Стороженко Олекса Петрович (1806 – 1874) – самобутній письменник, художник і скульптор.

Васильченко (Панасенко) Степан Васильович (1879 – 1932) – класик української літератури, письменник, автор численних прозових творів, п’єс, кіносценаріїв.

Чумак Василь Григорович (1900 – 1919) – поет – боротьбист, автор збірки віршів “ Заспів ”, розстріляний у 1919 р.

Ревуцький Левко Миколайович (1881 – 1941) – відомий музикознавець, фольклорист, літературознавець.

Піщенко Микола Якович (1913 – 1974) – знаменитий майстер гончарних виробів, чиї роботи зберігаються в Київському музеї декоративно – прикладного мистецтва, інших музеях та приватних колекціях.

Штепа Антон Гнатович (1903 – 2005) – талановитий різьбяр по дереву, заслужений майстер народної творчості УРСР, член Національної спілки художників України.

Швидченко Василь Пилипович (1911 – 2000) – художник і скульптор, майстер портрету та пейзажу, член Спілки художників України.

Басанець Петро Олексійович (1926 – 2006) – професор Української академії образотворчого мистецтва і архітектури, народний художник України, автор багатьох знаменитих картин, серед яких – “ Україна духовна “, де художник відтворив 150 історичних осіб, цвіт української нації. Полотно деякий час прикрашало один із залів Маріїнського палацу в Києві.

Районний центр - м. Ічня.

 Перші відомості належать до ХІV ст. як про невелику фортецю на р.Іченька . Адміністративний центр Ічнянського полку (1648-49 рр.), сотенне містечко (з 1649 р.).

 Ще до початку визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького в Ічні існувала козацька сотня, навіть дві. Передумовою для їх появи стала необхідність створення окремої групи людей для забезпечення охорони від різного виду нападників. Адже, починаючи ще з ХІІІ ст., наш край постійно піддавався нападам кочових племен, які безжально плюндрували багату на чорнозем територію з густими лісами, повноводими річками і зеленими луками.

 Збереглися в пам'яті наших ічнянців імена славних сотників та козацьких полковників – Головацьких, Яновича, Герасимова, Стороженків, Романовичів, полковника козацького, наказного гетьмана Якима Сомка, який в храмі, що знаходився на місці сучасної Воскресінської церкви, присягав на гетьманство. 1662 року будівля храму піддалася пожежі. В літописі Рігельмана сказано, що ця церква згоріла того самого дня, як Якима Сомка взяли під варту. Про ці події згадує у своїй повісті “Чорна рада“ Пантелеймон Куліш.

 Перша Ічнянська сотня, як адміністративно-територіальна одиниця Прилуцького полку Гетьманської України, сформувалася влітку 1648 року у складі окремого Ічнянського [Іченського] полку у кількості трьох сотень. Полковниками Ічнянського полку були Головацький Петро (1648-1649) та Іван Янович (1649). За Зборівською угодою 16 жовтня 1649 р. Ічнянський полк ліквідували у зв'язку зі скороченням реєстру, а територію, як дві Іченські сотні (199 козаків), включили до складу Прилуцького полку. У ньому сотня (з 1658 р. - одна) перебувала до ліквідації у 1782 р. Територія скасованої адміністративної одиниці увійшла до Чернігівського намісництва.

  Основним населенням сотні були козаки і їх родини.

 Волосний центр (1861 р.). З 1957 року віднесено до категорії міст. Станом на 1 січня 2021 року населення 11 тис. чол.